Dr.Iryna Pikalova

День сім’ї для мене 🤍

І чим старшими ми стаємо, тим більше розуміємо: родина — це значно більше, ніж просто люди поруч.

Це наше коріння.
Наш рід.
Наше внутрішнє дерево, яке тримає нас навіть тоді, коли здається, що сил уже немає.

Це повага до своїх предків, до свого роду, до тих, завдяки кому ми є.
Бо насправді сила людини дуже часто — саме в її корінні.

І навіть у найскладніші етапи життя ми повертаємось туди — до своїх.
За підтримкою.
За теплом.
За відчуттям, що ти не один.

Я точно вдячна своїй родині, своєму корінню за те, що ми разом проходили й проходимо різні етапи життя.
За те, що завжди можемо звернутися один до одного.
За те, що є люди, які залишаються поруч попри все — з усіма нашими характерами, слабкостями, емоціями та непростими моментами.

Бережіть свої сім’ї.
Бережіть людей, яким на вас не все одно.

Бо сім’я — це там, де тепло.
Там, де тебе не осуджують.
Там, де тебе приймають таким, який ти є.
Там, де говорять правду.
Там, де, коли життя влаштовує шторми й випробування, у тебе є свій якір.
Свій компас.
Люди, які заземляють тебе й нагадують, хто ти є насправді.

Це ті, хто можуть сказати тобі правду, але все одно залишаються з тобою.
І попри все — залишаються за тебе.

Мабуть, неспроста наші душі обирають саме таких батьків, саме таку сім’ю.
І я безмежно вдячна своїй родині за те, що вони залишаються моїм якорем.

І, мабуть, саме родина дала мені найважливіше — розуміння того, що таке справжня сім’я, власним прикладом 🤍

Дякую за ці кадри
Це не просто фото, це моменти життя та єднання

Святе слово «МАМА»

У якийсь момент ти раптом починаєш бачити свою маму не лише мамою.
А жінкою. Людиною.
З її болем, страхами, мріями, втомою й любов’ю, яку вона давала як могла.

І тоді всередині з’являється багато вдячності.

Сьогодні я особливо думаю про неї.
І про себе — вже як маму двох доньок-підлітків.

Бо материнство — це цілий світ.
Глибокий, непростий, дуже живий і дуже справжній.

Воно дуже змінило мене.
Навчило дивитись серцем.
Навчило бути сильнішою навіть у найважчі часи, яких ти зовсім не очікував.
І водночас — м’якшою, ніж будь-коли.

А ще — через дітей, через материнство я пізнавала і досі пізнаю себе.
Особливо зараз, коли мої доньки дорослішають і починають сепаруватись.
Я ще більше вчуся працювати над собою.
Відпускати контроль.
Приймати, що вони вже мають свої думки, свій характер, свій світ.
Що вони розумнішають, стають самостійними.
І що тепер мені теж потрібно змінюватись разом із ними.

Материнство навчило мене, що любов до дітей — не про контроль.
Не про подарунки, гроші чи постійну зайнятість «для них».
А про присутність.
Про розмови.
Про обійми, коли самій штормить.
Про силу бути поруч.

І знаєте…
Я обожнюю наші вечори з чаєм.
Слухати всі плітки, історії, переживання.
Втішати, коли їм боляче.
Вчити комунікувати з іншими й між собою.
Сміятись разом до сліз і проходити складні моменти теж разом.

І я безмежно вдячна своїм дітям за те, як вони підтримували й підтримують мене у важкі періоди.
Я цього ніколи не забуду.
Ті обійми.
Ту присутність поруч.
Той погляд — тихий й розуміючий, теплий, без осуду — навіть коли я була втомлена, безсила чи розгублена.

Я не ідеальна мама.
І, думаю, їм все одно буде що розказати своєму психологу в майбутньому 😅
Але між нами завжди є любов. Справжня.

І сьогодні я ще більше вдячна своїй мамі.
За те, що вона проживала моє дитинство поруч зі мною.
І проживає зараз моє доросле життя — так само з любов’ю, підтримкою й хвилюванням, як колись.

Сьогодні мені хочеться обійняти кожну маму.
Тих, хто поруч із дітьми.
Тих, хто сумує за ними.
Тих, хто чекає.
Тих, хто вчиться жити заново.
І тих, хто щодня тримає свій маленький світ любов’ю.

З Днем матері 🤍

Цей стан, коли я зняла з себе всі ролі.

Без “треба”.
Без очікувань.
Без контролю.

Просто жінка.
Просто людина.

Живу через відчуття.
Дихаю глибоко. Чесно.

Знайомлюсь із собою заново.
Ніжно. Без тиску.
Піднімаю те, що довго було всередині —
і дозволяю цьому бути.

І мені так відгукується цей стан.

Бути різною.
Не ідеальною.
Живою.

Бути поруч із собою.
Чути себе.
Довіряти собі.

Бути господаркою своєї долі
не через контроль,
а через відчуття.

І, здається, саме тут
я повертаюсь до себе.

Цей стан, коли я зняла з себе всі ролі.

Без “треба”.
Без очікувань.
Без контролю.

Просто жінка.
Просто людина.

Живу через відчуття.
Дихаю глибоко. Чесно.

Знайомлюсь із собою заново.
Ніжно. Без тиску.
Піднімаю те, що довго було всередині —
і дозволяю цьому бути.

І мені так відгукується цей стан.

Бути різною.
Не ідеальною.
Живою.

Бути поруч із собою.
Чути себе.
Довіряти собі.

Бути господаркою своєї долі
не через контроль,
а через відчуття.

І, здається, саме тут
я повертаюсь до себе...